Поділ майна подружжя

Під час оформлення розлучення сімейним парам доводиться стикатися з різними складними питаннями: вихованням спільних дітей, аліментами тощо. Однак часто одним з найбільш гострих та складних для вирішення питань є поділ спільно нажитого майна. У Сімейному та Цивільному кодексах України цій тематиці присвячено значну кількість статей.

Майнові спори, особливо між колишніми близькими людьми, часто призводять до ще більших непорозумінь і конфліктів, ніж сам розлучення. Частки спільно нажитої власності визначаються самими сторонами за наявності шлюбного договору або угоди, посвідчених нотаріусом. У випадку відсутності таких документів, це питання вирішується судом.

Поділ майна подружжя — це юридична процедура, яка визначає частки кожного з подружжя у спільній власності. Укладення шлюбного договору або двосторонньої угоди може бути дороговартісним, але це допоможе заощадити час і нерви сторін, уникнути втручання третіх осіб у ваше життя та вирішити питання на взаємовигідних умовах.

Що вважається спільною власністю подружжя?

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, спільною власністю подружжя вважається майно, нажите ними під час шлюбу (лише офіційно зареєстровані шлюбні відносини враховуються).

До спільного майна подружжя, що підлягає поділу, можна віднести:

• Доходи від різних видів діяльності: підприємницької, інтелектуальної тощо.
• Отримані пенсії, допомоги, інші грошові виплати без цільового призначення: матеріальна допомога, відшкодування збитків через втрату працездатності, компенсації за пошкодження здоров’я тощо.
• Рухоме та нерухоме майно, придбане за рахунок спільних доходів.
• Будь-яке інше нажите майно, незалежно від того, на кого воно було оформлене.

Якщо один із подружжя під час шлюбу не мав власного доходу через зайнятість домашнім господарством або доглядом за дітьми, він також вважається власником спільного майна.

Майно, що не підлягає поділу

Згідно зі статтею 71 Сімейного кодексу України, не все майно підлягає поділу. Особисте майно кожного з подружжя включає:

• майно, що належало кожному до шлюбу.
• майно, отримане у дар або спадщину під час шлюбу.
• речі особистого користування (окрім коштовностей).
• результати інтелектуальної діяльності.
• речі, придбані виключно для потреб неповнолітніх дітей, а також вклади на ім’я дитини, залишаються у того з батьків, з яким дитина проживатиме після розлучення.

Якщо майно одного з подружжя, нажите до шлюбу або отримане у дар/спадщину, покращувалося за рахунок спільних коштів, воно також може підлягати розподілу (стаття 72 Сімейного кодексу України).

Порядок поділу майна подружжя

Законодавство України дозволяє розділяти спільно нажите майно під час шлюбу, при розлученні або після нього (стаття 73 Сімейного кодексу України). Поділ майна подружжя може відбуватися:

• Під час шлюбу, якщо подружжя фактично проживає окремо, але не розлучене офіційно. У такому випадку сторонам потрібно довести суду, що вони не ведуть спільне господарство та припинили шлюбні відносини.
• Одночасно з розірванням шлюбу. У цьому випадку необхідно подати дві окремі позовні заяви: про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя.
• Після розлучення. Якщо майно не було розділене під час розлучення, не варто зволікати з цим процесом, оскільки діє трирічний строк позовної давності. Однак цей строк може бути продовжений у випадку, якщо одна зі сторін приховувала наявність певного майна.

Способи поділу майна

Поділ майна подружжя може відбуватися мирним шляхом або через суд:

• Мирний шлях передбачає укладення шлюбного договору або двосторонньої угоди, посвідченої нотаріусом.
• Судово-позовний шлях застосовується у випадку спорів щодо спільного майна або незгоди з пунктами шлюбного договору.

При подачі позову до суду необхідно вказати місцезнаходження майна, вартість майна, що підлягає поділу, та обґрунтувати вимоги щодо визначення часток у спільній власності. До позовної заяви додаються копії документів, що підтверджують наявність майна, свідоцтво про шлюб або його розірвання, паспорти сторін, свідоцтва про народження дітей тощо.

При розгляді справ про поділ майна суд зазвичай орієнтується на документи, що підтверджують право власності та витрати на придбання або поліпшення майна, а не на показання свідків.